«Роксоланія» (1584) польського поета Себастіяна Кленовича — поема про життя на Русі. У поемі автор не тільки заманіфестував свою любов до української землі, а й умістив своє дерево (клен) у алегоричному образі Роксоланії — лісі.
Взагалі поету належить чотири твори: два латинською мовою: «Роксоланія» (1584) та «Звитяжство богів» (1587), і два польською: «Фліс» («Лісосплав») (1598) і «Гаман іудеїв» (1600). За твір «Перший виступ проти єзуїтів» зазнав гонінь і був доведений до голодної смерті в 1602 році.
Хай же ліси, якщо пісня про них, будуть консула гідні.
Найщедрішому та найяснішому сенатові славної львівської громади вірш-присвята автора
О сенате славний, мужів достойних
Зборе, що в пошані у мене завжди,
Це тебе львів’яни — громада людна —
Слухають радо.
Тож прошу: взірець цей моєї праці,
Котру я тобі присвятив, прийми вже
Ти як дар з обличчям погідним нині,
Хоч і маленький.
Про ліси та звичаї різні русів,
Про ведмедів, отих вихованців лісу,
Про міста, та вежі, й людські хатини
Шлю свою працю.
Навіть і високі монархи наші
Часто теж дешеві дари приймали,
Лиш були б і воля, і серце щире
В тих, хто дарує.
І не завжди цінні дари приносять
Богу, хоч всевладний володар світу,
Бо ж богів і гілка, і дим кадила
Можуть вблагати.
У карнавку тільки монетку мідну
Бідна жінка з Єрусалима вклала,
А тобі було до вподоби, Христе,
Щире бажання.
Тож прийми ти пісню, сенате славний,
Нині із серцем, благаю, щирим,
Як ту гілку Бог і царі приймали,
Дар цей маленький.